Канадсько-американський хірург і фізіолог, який здійснив одне з найважливіших відкриттів у сучасній онкології: довів гормональну залежність раку передміхурової залози та можливість його лікування гормональною терапією. Його наукові роботи стали фундаментом для розвитку ендокринної онкології та змінили підхід до лікування гормонозалежних пухлин. За це відкриття у 1966 році він отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини. Його дослідження також охоплювали рак молочної залози, біохімічні механізми ферментів та створення експериментальних моделей пухлин, які і досі використовуються у медицині. Далі на ichicago.
Біографія
Чарльз Брентон Гаггінс народився 22 вересня 1901 року у Галіфаксі, провінція Нова Шотландія, Канада. Він був старшим сином Чарльза Е. Гаггінса та Бессі Марії Спенсер. Його родина не була пов’язана з академічною елітою, однак підтримувала інтерес до освіти та науки.
Після навчання у школах Галіфакса він вступив до Acadia University, де у 1920 році здобув ступінь бакалавра мистецтв. Вже під час навчання проявив інтерес до хімії та природничих наук, додатково відвідував курси з органічної та фізичної хімії у Колумбійському університеті. У 1924 році він закінчив Harvard Medical School, де здобув ступінь доктора медицини. Після цього проходив інтернатуру та клінічну підготовку з загальної хірургії в Університеті Мічигану, де почав формуватися його інтерес до експериментальної медицини та урології.
Академічна кар’єра
У 1927 році Чарльз Гаггінс був запрошений до нового медичного факультету University of Chicago, де почав одним з перших викладачів. Спочатку він працював у галузі урології, хоча не мав глибокої спеціалізації у цьому напрямку, і змушений був самостійно опановувати дисципліну. Його кар’єра в університеті розвивалася стрімко: від викладача до доцента і згодом професора хірургії. Вже у 1930-х роках він повністю поєднував клінічну практику з лабораторними дослідженнями.
У 1951 році за підтримки мецената Бена Мея було створено Ben May Laboratory for Cancer Research, яке очолив Гаггінс. Це стало ключовим центром його наукової роботи, де поєднувалися біохімія, ендокринологія, патологія та хірургія. Такий підхід дозволив сформувати нову модель наукового мислення, в якій рак розглядається не лише як локальне захворювання, а як системний процес, пов’язаний з гормональними та біохімічними механізмами організму. Його учні та послідовники продовжили розвиток цих ідей, що сприяло формуванню сучасної онкологічної науки.
Наукові дослідження
Ранні дослідження Гаггінса були присвячені фізіології кісткової тканини, однак згодом він перейшов до вивчення сечостатевої системи чоловіків. У 1930-х роках він вивчав склад насінної рідини та роль простати в її формуванні. Він довів, що функціонування передміхурової залози залежить від андрогенів (чоловічих статевих гормонів). Далі експерименти показали, що гормональний вплив можна контролювати: естрогени здатні пригнічувати дію андрогенів, що впливає на ріст і функцію простати.
Наприкінці 1930-х років Чарльз Гаггінс розпочав серію експериментів на собаках, які на той час були одним з небагатьох лабораторних видів, що могли спонтанно розвивати пухлини передміхурової залози, подібні до людських. Тоді він розробив метод точного збору секрету простати у живих тварин. Це дозволило вперше детально вивчити метаболічну активність передміхурової залози у нормі та при патології. Результати показали, що функція простати критично залежить від андрогенів. Після видалення яєчок (орхіектомії) у собак швидко розвивалася атрофія простати, припинення секреції та значне зниження метаболічної активності. У 1940 році Гаггінс поширив свої спостереження на тварин з гіперплазією або пухлинами простати. Він виявив, що як хірургічна кастрація, так і введення естрогенів призводять до суттєвого зменшення пухлин. Це стало першим прямим доказом гормональної залежності росту раку простати.
У 1941 році Гаггінс перейшов від експериментів на тваринах до клінічних спостережень у пацієнтів з метастатичним раком передміхурової залози. У дослідженні, що охоплювало 21 пацієнта, орхіектомія призводила до зменшення пухлинної маси, значного полегшення болю, покращення апетиту та загального стану. Крім клінічного ефекту, спостерігалося різке зниження рівня кислої фосфатази у крові — маркера пухлинної активності простати. Важливо, що у деяких пацієнтів тривалість життя перевищувала 12 років після початку терапії, що на той час вважалося винятковим результатом для метастатичного раку.
Під час вивчення раку простати Гаггінс розробив методи вимірювання ферментів у крові. Він запропонував використання хромогенних субстратів — речовин, що змінюють колір у присутності певних ферментів. Цей підхід дозволив точно визначати рівні фосфатаз, естераз та інших біохімічних маркерів, що стало важливим інструментом лабораторної діагностики.
Дослідження раку молочної залози
У 1950-х роках Гаггінс розширив свої дослідження на рак молочної залози. Він довів, що цей тип пухлин також є гормонозалежним: естрогени стимулюють ріст пухлин, тоді як андрогени можуть його пригнічувати. Він також створив першу надійну експериментальну модель раку молочної залози у щурів, яка стала основою для онкологічних досліджень та отримала назву “пухлина Гаггінса”.
Наукові нагороди
Чарльз Брентон Гаггінс отримав численні міжнародні відзнаки. Він був обраний до National Academy of Sciences та American Academy of Arts and Sciences у 1949 році. У 1962 році його прийняли до American Philosophical Society. Наступного року він отримав престижну Lasker Award за внесок у розвиток медичної науки. Найвищим визнанням стала Нобелівська премія з фізіології або медицини, яку він отримав у 1966 році за відкриття гормонального лікування раку простати.
Протягом 1950–1970-х років Чарльз Гаггінс отримав велику кількість почесних наукових ступенів від провідних університетів світу. Це стало визнанням його глобального внеску у розвиток медицини, хірургії та онкології. Серед найвідоміших відзнак:
- ступінь Doctor of Science (D.Sc.) від Washington University у 1951 році;
- ступінь D.Sc. від University of Leeds у 1953 році;
- ступінь D.Sc. від University of Torino у 1957 році;
- ступінь Doctor of Laws (LL.D.) від University of Aberdeen у 1966 році.
Загалом він отримав понад сотню почесних нагород і відзнак від академічних установ, наукових товариств та медичних організацій. Це підкреслює його статус як одного з найвпливовіших вчених у галузі медицини 20 століття.
У 1927 році Чарльз Гаггінс одружився з Маргарет Веллман. У подружжя народилися син і донька. Його син також став хірургом і працював у сфері трансфузіології. Гаггінс залишався активним дослідником до глибокої старості, продовжував працювати у лабораторії навіть у 90 років. Він помер 12 січня 1997 року у Чикаго у віці 95 років.
Науковий внесок Чарльза Брента Гаггінса змінив сучасну онкологію. Його відкриття довели, що деякі види раку залежать від гормонів і можуть контролюватися через ендокринну терапію.
Його роботи стали основою:
- гормональної терапії раку простати;
- сучасних підходів до лікування раку молочної залози;
- розвитку ендокринної онкології;
- лабораторної діагностики ферментів.
Його наукова школа та методи продовжують впливати на сучасну медицину.