У 2020 році світ сколихнула епідемія коронавірусу, чимало випадків захворювання зафіксували й на території Америки. З 19 століття Чикаго не переживало подібних потрясінь, адже саме в цей період місто не могло отямитися від епідемій черевного тифу та холери. Як повідомляється в «ichicago.net».
В чому небезпека черевного тифу
Черевний тиф – це гостра інфекційна хвороба, збудником якої є сальмонела черевного тифу. Хвороба розпочинається з гарячки, що триває 5-6 тижнів. У хворого спостерігається загальна інтоксикація зі шкірним висипом, збільшенням селезінки та печінки, а також лімфатичного апарату тонкої кишки.
Вперше збудника черевного тифу виявив німецький вчений Карл Еберт. Його колега бактеріолог Георг Гаффкі довів, що хвороба передається не через повітря, а водним шляхом.
Однак, розробити вакцину від черевного тифу вдалося британському бактеріологу Алмроту Райту. Він працював зі Збройними Силами Великої Британії й займався розробкою вакцин. Одним з найбільших досягнень вченого було розроблення системи щеплень проти черевного тифу. Зокрема, бактеріолог успішно об’єднав клітинну та гуморальну ланки імунітету з клітинами проти патогенних організмів.
Завдяки наполегливості Алмрота Райта на початок Першої світової війни було виготовлено 10 мільйонів доз вакцин для війська, що дозволило зменшити смертність серед солдатів від хвороб не пов’язаних з пораненнями.
Перші випадки захворювання на черевний тиф в Чикаго
Вперше черевний тиф в Чикаго зафіксували в 1891 році. Хвороба за короткий час забрала життя 2 тисяч містян. Влада та жителі Чикаго були надзвичайно стурбовані, адже в 1893 році в місті мала проходити Всесвітня колумбійська виставка і стрімке поширення хвороби поставило під загрозу її відкриття.
На кожному будинку, де виявили джерело хвороби, вивішували попереджувальну картку. Одночасно повідомлявся лікар від Департаменту охорони здоров’я. Спостерігаючий лікар консультував родини як правильно продезінфікувати будинки, позбавитися від комах та запобігти подальшому поширенню тифозної інфекції.
В 1892 році світ побачила стаття професора біології Массачусетського університету Вільяма Седжвіка, де він дослідив взаємозв’язок поширення черевного тифу та забруднення води. Професор наполягав на необхідності запобігання забруднення системи водопостачання стічними водами.
Володіючи інформацією про зв’язок забрудненої води та виникненням тифу, міська влада Чикаго зробила все можливе, щоб учасники Колумбійської виставки були забезпечені чистою водою.
Як в Чикаго боролися з черевним тифом
Щоб подолати постійні спалахи хвороби, в місті вирішили кардинально реконструювати систему водопостачання. Так, в 1850-х роках в Чикаго з’явилася перша в США муніципальна каналізаційна система. Щоправда, для її впровадження довелося підіймати будівлі на вищий рівень.
Однак, нововведення не розв’язало повністю проблему, адже каналізація все одно зливалася в ріку, що впадала в озеро.
Ще одним способом запровадженим міською владою стало риття тунелів під дном озера для полегшення подачі чистої води з морських водозаборів. Однак, з часом кількість населення Чикаго зросла, що призвело до попадання стічних вод до водозаборів.
Також серед громадськості широко пропагувалася думка про необхідність кип’ятіння та фільтрування води для споживання. Наступним етапом в покращенні ситуації з водою у Чикаго було будівництво грандіозного санітарно-корабельного каналу. Головна мета проєкту полягала в перенаправленні русла ріки Чикаго таким чином, щоб її води впадала в Сент-Луїс, а не в озеро Мічиган. Проте, до 1901 року канал не працював.
Місцева влада добре розуміла, що Чикаго критично необхідна чиста вода і саме чистота безпосередньо впливає на рівень захворювання черевним тифом. Професор Хафф склав детальну карту місць забору води з дальніх глибин озера, яка мала велике значення для місцевих жителів.
Через короткий період часу кількість нових випадків черевного тифу суттєво зменшилася у порівнянні з іншими великими містами таким як Нью-Йорк, Бостон та Філадельфія.
Всі заходи разом дали очікуваний результат і захворювання, що передаються через забруднену воду вдалося подолати. Однак, періодично в Чикаго прокочувалися хвилі різних вірусних хвороб – дифтерії, дизентерії, скарлатини, натуральної віспи, які забирали життя тисячі людей.
Найбільше від хвороб страждали бідні верстви населення через відсутність доступу до медицини та санітарної інфраструктури, перенаселеність міста. Ситуація з захворюваннями значно покращилася лише на межі століть, коли вперше розробили вакцини, змінилися санітарні умови й харчування.
Історія тифозної Мері
Мері Меллон вважається першим здоровим носієм черевного тифу в США, через що отримала прізвище «тифозна Мері». Вона особисто була причиною декількох спалахів захворювання.
Мері Меллон народилася 23 вересня 1869 року в Ірландії. Згодом родина дівчинки емігрувала до Америки. В дорослому віці Мері обрала професію кухаря, оскільки мала кулінарні навички та прагнула заробити кошти.
Літом 1906 року банкір з Нью-Йорку Чарльз Воррен поїхав з сім’єю відпочивати в заміський будинок. Мері Меллон найняли кухарем на літо. Через деякий час одна з дочок банкіра захворіла на черевний тиф. Після цього захворювання виявили в місіс Воррен та усієї прислуги.
З’ясувати причину спалаху намагалися як слідчі, так і лікарі. Родина звернулася за допомогою до інженера-будівельника Джорджа Сопера, який мав досвід боротьби зі спалахами черевного тифу. Він вважав, що саме нещодавно найнята кухарка Мері Меллон є причиною поширення хвороби.
Джорджа Сопера зацікавило життя жінки й він простежив місця роботи Мері до 1900 року. Як з’ясувалося, спалахи черевного тифу переслідували її від роботи до роботи. Джордж Сопер намагався поговорити з жінкою та вмовити її добровільно здати аналізи, щоб виявити чи є вона носієм черевного тифу. Однак, Мері Меллон була категорично проти будь-яких медичних втручань, адже ніколи не хворіла на черевний тиф та твердо стояла на своїй правоті.
Справа Мері Меллон
Поліцейські під примусом помістили жінку в карету швидкої допомоги та доставили до лікарні. В організмі Мері Меллон таки виявили черевнотифозні палички. Жінку за рішенням Департаменту охорони здоров’я перевезли на North Brother Island, де вона перебувала в повній ізоляції.
Жінку тривалий час без суду та проти її бажання утримували в неволі. При цьому вона не порушувала жодних існуючих на той час законів. Через деякий час Мері Меллон випустили на волю проте з однією умовою – вона більше ніколи не працюватиме кухарем.
Заборона не зупинила жінку і вона влаштувалася працювати в пологовий будинок, взявши псевдонім місіс Браун. На початку 1915 року пологовий будинок охопив спалах черевного тифу. В результаті захворіли 25 людей, двоє з яких не змогли подолати хворобу. Причиною виникнення спалаху була знову Мері Меллон.
На цей раз кухар не обійшлася м’яким покаранням, адже на той час вона добре знала, що є здоровим носієм черевного тифу. Її знову ізолювали на острові, де Мері Меллон знаходилася протягом наступних 23 років. На острові жінка допомагала в місцевій туберкульозній лікарні.
В 1932 році ув’язнена пережила інсульт, що прикував її до ліжка. Ще 6 років після хвороби Мері Меллон провела в лікарні.