Американський економіст, нобелівський лауреат, викладач, публічний інтелектуал та один з найвпливовіших прихильників вільного ринку у 20 столітті. Його ідеї про монетаризм, мінімальне втручання держави в економіку та особисту свободу змінили підходи до державного управління, фінансової політики та розуміння самого капіталізму. Далі на ichicago.net.
Біографія
Мілтон Фрідман народився 31 липня 1912 року у Брукліні у родині єврейських емігрантів. Його батьки займалися невеликим комерційним бізнесом, але після смерті батька, коли Мілтону було лише 15 років, сім’я переживала фінансові труднощі. Дитинство Фрідмана минуло у містечку Рагуей, штат Нью-Джерсі. Попри обмежені можливості, він був надзвичайно допитливим учнем. У школі виявив особливу схильність до математики та логіки. У 1928 році, у віці лише 16 років, Мілтон вступив до Ратґерського університету, де навчався за подвійною спеціальністю — математика та економіка. Спочатку він планував кар’єру у сфері страхування, але під впливом двох професорів остаточно захопився економічною наукою. В університеті він також познайомився з ідеями класичного лібералізму, що лягли в основу його подальших поглядів. Після закінчення університету з відзнакою у 1932 році він отримав стипендію для продовження навчання у Чиказькому університеті, одному з провідних академічних центрів США.
У 1935–1937 роках Фрідман працював у Національному комітеті з природних ресурсів (NBER), а також у низці федеральних агенцій — зокрема над проєктами з розрахунку податків та аналізу цін. У 1946 році він завершив докторську дисертацію у Колумбійському університеті.
Чиказька школа економіки
Мілтон Фрідман посів ключове місце у формуванні та розвитку так званої Чиказької школи економіки — інтелектуального осередку, що зародився у Чиказькому університеті і став одним з найвпливовіших центрів економічної думки 20 століття. Цей напрямок вирізнявся особливим акцентом на ринковій свободі, мінімальному втручанні держави в економіку, а також на ролі індивідуальної ініціативи як двигуна економічного прогресу. Фрідман став не лише провідним теоретиком цього руху, а і його головним популяризатором і практиком. Він сформував ключові економічні принципи, які лягли в основу неоліберальної доктрини — ідеології, що підтримує вільний ринок, приватну власність, зменшення податків і дерегуляцію.
Фрідман вважав, що роль держави має бути обмежена забезпеченням правопорядку, захистом власності та створенням умов для конкурентного ринку, але не втручанням у цінову політику, встановленням квот або регулюванням підприємницької діяльності. Він гостро критикував державні монополії, субсидії, оподаткування і соціалістичні тенденції, які загрожують свободі та добробуту. Під впливом ідей Чиказької школи, особливо Фрідмана, у другій половині 20 століття відбулася масштабна зміна економічної політики у багатьох країнах світу. Вони лягли в основу реформ, які ми знаємо як ринкові лібералізації, що особливо вплинули на економіки США, Великої Британії, країн Латинської Америки та Східної Європи.
Монетаризм
Найвідомішим теоретичним внеском Мілтона Фрідмана стала розробка монетаризму — напряму в економіці, що протиставив себе кейнсіанству та змінив уявлення про роль грошей в економіці. На відміну від кейнсіанського підходу, що акцентував на фіскальній політиці та державних витратах як інструменті стимулювання попиту, монетаризм Фрідмана зосереджувався на контролі за грошовою масою як вирішальному чиннику макроекономічної стабільності.
Фундаментом монетаристської теорії стала праця “A Monetary History of the United States” (1963), написана у співавторстві з економісткою Анною Шварц. У цій книзі автори на основі детального емпіричного аналізу показали, що Велика депресія 1930-х років була не лише наслідком ринкових збоїв, а насамперед результатом неправильної грошово-кредитної політики, зокрема надмірного скорочення грошової маси з боку Федерального резерву США. Це був революційний висновок, що кинув серйозний виклик панівному на той час кейнсіанському консенсусу. Фрідман стверджував, що надмірне втручання уряду в економіку часто завдає більше шкоди, ніж користі. Він вважав, що головним завданням центробанків має бути стабільний та передбачуваний приріст грошової маси.
Політичні погляди
Особливо потужним був вплив Фрідмана на адміністрації Рональда Рейгана у США та Маргарет Тетчер у Великій Британії — лідерів, які втілювали неоконсервативну ринкову трансформацію державних фінансів і соціальної політики. Вони запровадили дерегуляцію, приватизацію, зменшення податків, скорочення державних витрат і переосмислення ролі держави — усе це було тісно пов’язано з ідеями, які Фрідман формулював ще у 1950–60-х роках.
Свої політичні переконання Фрідман виклав у фундаментальній праці “Capitalism and Freedom” (1962). У ній він стверджував, що економічна свобода є необхідною умовою політичної свободи, а централізоване планування — небезпекою для демократії. На думку Фрідмана, ринок — єдиний механізм, який забезпечує ефективний розподіл ресурсів без примусу, а втручання держави має бути мінімальним і виключно у сфері захисту прав і свобод.
У своїй публічній діяльності Фрідман виступав з низкою смислово радикальних, але логічно послідовних пропозицій, серед яких:
- система шкільних ваучерів, яка дозволяє батькам обирати приватну чи державну школу для дитини, використовуючи державну субсидію. Ідея полягала у тому, що конкуренція між школами підвищить якість освіти і зменшить вплив чиновників;
- добровільне медичне страхування замість державної медичної системи. Фрідман вважав, що державне регулювання у сфері охорони здоров’я призводить до завищення цін, зниження ефективності та обмеження інновацій;
- скасування обов’язкової військової служби, яку він називав “примусовим рабством”. Завдяки його зусиллям США у 1973 році перейшли до добровольчої армії, що стало важливим інституційним зрушенням у часи Холодної війни;
- декриміналізація наркотиків — ще одна з його контроверсійних ідей. Він стверджував, що боротьба з наркотиками через кримінальні заборони є неефективною, породжує чорний ринок і корупцію, тоді як легалізація дала б змогу контролювати ситуацію та зменшити шкоду.
Нобелівська премія
У 1976 році Мілтон Фрідман став лауреатом Нобелівської премії з економіки за “досягнення у галузі аналізу споживання, історії та теорії грошей і за демонстрацію складності стабілізаційної політики”. Це визнання стало не лише підтвердженням вагомості його наукових досліджень, а й офіційним визнанням монетаризму як повноцінної економічної школи, здатної кинути виклик панівним теоріям.
Після виходу на пенсію у 1977 році Фрідман не зник з публічного простору. Навпаки, він перетворився на ще активнішого громадського інтелектуала: регулярно публікувався у пресі, виступав на телебаченні, писав книжки, давав інтерв’ю й виступав з лекціями по всьому світу. У 1980 році він запустив телевізійний цикл “Free to Choose”, який став одним з найпопулярніших економічних документальних серіалів в історії. Фрідман у доступній формі пояснював принципи вільного ринку, критикував державні регуляції та доводив переваги індивідуальної свободи. Цей серіал переглянули мільйони глядачів у США, Європі та Японії. Його ефект прирівнювали до інтелектуальної революції у медіа, здатної змінювати погляди суспільства на економічні питання.
Мілтон Фрідман помер 16 листопада 2006 року у віці 94 років у Каліфорнії. Його смерть стала втратою для світової інтелектуальної спільноти, а ім’я залишилося у підручниках, економічній політиці та дебатах про майбутнє ринку і держави.