Чикаго, 16 березня 1897 року. Два чоловіки невисокого зросту стоять один навпроти одного. Один з них тримає в руках пістолет і ось-ось вистрілить. За цим спостерігає велика кількість людей, серед яких присутній мер міста, начальник поліції, священник. Все ж таки чоловік натискає на курок і куля влучає в ціль, жертва падає на землю, але майже одразу встає на ноги й підіймає вгору руки, демонструючи, що все добре. Ті, хто слідкували за цим починають радіти, аплодувати й знімати капелюхи.
Що ж сталося? Стріляли холостими, як таке можливо? Насправді все набагато серйозніше. Кулі були справжніми й це зовсім не фокус, а тестування нещодавно винайденого шовкового бронежилета. Детальніше про цю історію поговоримо тут ichicago.net.
Монах, який приїхав до Чикаго
Людина, яка підставила свої груди під кулі, увійшла в американську історію як Казимир Жеглень. Чоловік народився в Польщі. У 18-річному віці його постригли в ченці, а через кілька років хлопець переїхав до Чикаго, де його життя склалося зовсім інакше.
Перебуваючи в Америці, Казимир вирішив спробувати себе у винахідництві. Якраз у той період американські анархісти постійно здійснювали замахи на життя впливових особистостей. Так, у власному будинку вбили мера Чикаго Картера Гаррісона. Кажуть, що Жегленя дуже сильно зачепила ця трагедія, що він прийняв рішення займатися винахідництвом на благо людства. Саме з цієї причини польський монах почав розробляти захист від куль нового на той момент зразка, щоб люди могли вільно його носити поверх звичайного одягу або під ним.
Першим був лікар
До кінця 19 століття надійний захист від куль надавали металеві пластини. Однак вони були дуже незручними й через свою велику вагу ускладнювали рухи. Все змінилося у 1881 році, коли лікар Джордж Гудфеллоу з міста Тумстоун, штат Аризона, проводив розтин застреленої людини.
Він помітив, що шовкова хустинка, яка була в кишені покійного, затримала кулю і скоротила її глибину проникнення. Джорджа настільки сильно зацікавило власне відкриття, що він зайнявся дослідженнями напівзахисних властивостей шовку і навіть створив жилет, що складався з 13 шовкових шарів. Ясна річ, що велика кількість тканини важила набагато менше, ніж металева пластина, але все ж також була незручною в носінні. Зрозумівши це, лікар під час експериментів скоротив кількість шарів. Однак до великого успіху було дуже далеко, проте стало зрозуміло, що винахід тканинного куленепробивного жилета це лише питання часу.
Оскільки Гудфеллоу був відданим професії, він продовжив лікувати людей, закинувши дослідження шовку.
Жилет Жегленя
Згадаймо знову події 16 березня 1897 року на чиказькій площі. Асистент Жегленя вистрілив і влучив йому просто в груди. Напевно, той відчув біль, але це не завдало жодної йому шкоди, адже порятунком став куленепробивний жилет власного винаходу. Цей зразок вийшов тоншим за всі попередні, його товщина становила 1 сантиметр.
Казимир придумав такий метод зшивання шарів тканини, який би давав змогу максимально використовувати властивості шовку. Він власноруч зшив жилет, але жодного разу його не тестував перед демонстрацією. На щастя, він вижив. Подальші експерименти показали, що по-справжньому ефективними є тільки ідеально зшиті жилети, а необхідного рівня точності було дуже складно домогтися в екземплярах, створених вручну.
Жеглень був винахідником-аматором і не мав спеціальної підготовки й тому не міг самостійно створити машину, яка дала б змогу швидше виробляти надійні жилети. Він почав шукати інвесторів, проте пошуки не увінчалися успіхом і у 1897 році він вирушив до Європи.
Приїхавши туди, Казимир звернувся до Яна Щепаника, який був винахідником, що одним з перших вигадав телескоп та кілька корисних пристроїв, які принесли йому славу та багатство. Таким чином, чоловіки почали разом розробляти автоматизоване виробництво шовкових бронежилетів. У них усе вдалося, щоправда, продукція була доступна тільки багатіям. Незабаром Щепанику так сподобався винахід, що він спробував викупити патент у Жегленя, але той відмовив.
Бажаючи помститися своєму колишньому партнеру, Ян переконав майже всіх, що саме він винайшов шовковий бронежилет. Засмутившись, Жеглень повернувся знову в Чикаго і спробував знайти інвесторів і налагодити виробництво. Судячи з усього, Щепаник виявився більш вдалим підприємцем, оскільки йому вдалося популяризувати вироби в Європі.
Жегленю в Чикаго щастило набагато менше. Він відмовився від свого початкового плану і заснував компанії “Zeglen Tire Co” і “American Rubber and Fabric Company”, які займалися виробництвом безкамерних непробивних шин. Про успішність цих обох фірм складно сказати. Не відома навіть дата його смерті, що свідчить про те, що винахідник не зміг домогтися ні багатства, ні слави.
На початку 20 століття збройові технології почали активно розвиватися, і вже станом на 1910 рік шовкові жилети Щепаника/Жегленя був фактично недієвими. Попри це, їхній винахід поклав основу для створення більш надійних моделей.