У 19 столітті Чикаго відрізнялося від такого, яким ми бачимо його тепер. На момент зведення міста на болоті неподалік озера Мічиган, ніхто навіть подумати не міг, що незабаром настане справжня біда, яка забере тисячі життів, пише ichicago.net.
Спалахи холери
У середині 19 століття через антисанітарію в Чикаго розпочалась епідемія холери. Ця інфекційна хвороба виникала періодами. У 1852 році вона вперше атакувала місто, в друге — у 1854 році. У той період епідемія забрала життя 1424 осіб. Хвороба вбивала як молодих, так і літніх людей, причому протягом кількох годин після появи перших симптомів. У 1854 році від діареї, яка була основним симптомом холери, померло 242 людини. На жаль, тоді ніхто точно не знав, що стало причиною виникнення епідемії. Однак лікарі більше схилялися до того, що в усьому винна брудна, заражена вода, яку вживали люди.
Крім холери життя людей забирали й інші інфекційні хвороби. У період з 1854 року по 1860 рік від дизентерії загинуло 1600 осіб, від скарлатини – 1200. У період з 1858 року по 1863 рік у місті почалася епідемія віспи. Станом на 1864 рік від неї померли 283 людини. Саме тоді влада почала думати над тим, як розв’язати питання бруду та відходів і побудувати систему каналізації в місті.
Влітку 1873 року холера знову повернулася, вона вбила 116 людей. Рада охорони здоров’я встановила, що протягом 11 годин після виникнення перших симптомів хвороби наставала смерть. У її звітах було зазначено, що найсильніше інфекція вразила райони, де не дотримувалися санітарних законів.
Вважалося, що випаровування, які спричиняло гниття органічних тіл (худоби), поширюють інфекцію. Влітку в Чикаго не було чим дихати, бо по всьому місту стояв сморід через роботу скотобоєнь.
Крім цього, у північному рукаві річки Чикаго вода залишалася стоячою разом з річними відкладеннями, у спекотні місяці вона перетворювалася на вигрібну яму, бруд якої наповнював північні райони, отруював навколишнє середовище.
У 1873 році ситуація в Чикаго стабілізувалася, смертність впала, цьому сприяло прокладання каналізації, яка ефективно звільняла місто від нечистот. У 1881 році Рада охорони здоров’я заявила, що Чикаго посідає третє місце у світі за рівнем смертності серед міст з населенням понад 500 000 осіб.
Однак медицина ще не була достатньо розвинена, Чикаго почали атакувати інші інфекції, а влада намагалася всіма шляхами з ними боротися.
Боротьба з хворобами
Наприкінці 1870 року різко зросла кількість смертей від дифтерії та кашлюку. У 1877 році на скарлатину припало понад 10% смертей. Ці так звані “дитячі хвороби” вбивали, а в літні місяці до них долучалися інші, що виникали через вживання зіпсованих продуктів і нечистої води.
Найруйнівнішою епідемією в історії міста була віспа. У 1881 році від неї померло 1180 осіб і на початку 1882 року – 1292 людини.
Населення Чикаго надто швидко збільшувалося, відповідно зростала кількість сміття. Щороку з 1871 року по 1881 рік з вулиць міста прибирали тисячі туш коней, десятки тисяч бродячих собак, а 70 бригад намагалися впоратися самостійно зі сміттям. Однак запах зі скотобоєнь нікуди не подівся, а в колодязі багатьох дворів потрапляли нечистоти.
Рада охорони здоров’я почала тривожитися, адже швидкий приріст населення викликав небезпеку. Особливо складною залишалася ситуація в бідних районах. Тисячі невеликих будинків, розрахованих на одну сім’ю, були перезаповнені, у кожній кімнаті жило по 5-10 осіб.
Перенаселеність призводила до смертей від туберкульозу, а також від інфекцій, пов’язаних з антисанітарією.
У 1891 році від бронхіту і пневмонії померло 4300 осіб, від черевного тифу – 2000. Щорічно в Чикаго помирало 10 000-12 000 дітей віком 5 років. Наприкінці 19 століття влада зробила кілька кроків для стабілізації ситуації.
Наприкінці 1889 року було створено Чиказький санітарний округ (нині Столичний район меліорації води). Також у той період було відкрито Чиказький санітарно-судновий канал, що дало змогу назавжди змінити течію річки, спрямовуючи стічні води та сміття від озера Мічиган на південний захід до Міссісіпі. У 1912 році в місті почалося хлорування води. Десятки тисяч городян отримали щеплення від дифтерії, що поступово ліквідувало хворобу.
Епідемії у 20 столітті
У 20 столітті катастрофічних епідемій практично не виникало. У період з 1918-1919 років Чикаго атакував іспанський грип. Лише за один місяць, жовтень 1918 року, від бронхіту і пневмонії, що виникали як ускладнення “іспанки”, померло близько 20 000 осіб. Незабаром епідемія грипу пішла на спад.
У 1920 році смертність від туберкульозу повільно знижувалася, а після Другої світової війни винахід антибіотиків перетворив захворювання на рідкісне. Однак до цього часу поліомієліт щороку загрожував знищенням молоді. Але і він відступив, завдяки вакцинам Солка і Сабіна винайденим у 1950-х роках.
У період 1960-1970 років чикагців атакували захворювання, що передаються статевим шляхом. Щорічно в місті реєструвалося близько 40 000 випадків гонореї. Але вони рідко призводили до летального результату.
СНІД став останньою епідемією в Чикаго у 20 столітті. Починаючи з 1980 року, від цієї хвороби щорічно помирали сотні людей, і лише в 1993 році їхня кількість становила 1000 осіб на рік.